Чи зустрічали ви термін «зворотне здичавіння» (англ. rewilding)? Він був введений у 1990-х роках у сфері екології для позначення процесу відновлення великих саморегульованих екосистем: повернення хижаків-очільників харчового ланцюга або ж суперхижаків, таких як вовки або пуми, усунення штучних бар’єрів — парканів, доріг — і надання можливості природним процесам відновити баланс. (Пам’ятаєте, як під час пандемії, коли людська активність зменшилась, у міста почала повертатися дика природа, а рівень забруднення впав?) У 2010-х роках концепція зворотного здичавіння перейшла до сфери людської психології: ідеться про відродження зв’язку людини з її природними ритмами, інстинктами й середовищем існування — фактично, поновлення рівноваги між сучасним, штучно створеним світом і нашими вродженими біологічними та емоційними потребами. Цей підхід розглядає психологічне здоров’я як нерозривно пов’язане з екологічним здоров’ям. Іншими словами, припускається, що багато сучасних психологічних труднощів — тривога, відчуження, вигорання, депресія — походять від «психологічного одомашнення» та розриву зв’язку з природним світом. Терапевтичне «зворотне здичавіння» прагне відновити відчуття приналежності, життєвої сили й гармонії шляхом залучення людини до взаємодії з природою та власними тілесними інстинктами. [Примітка: визначення терміна «зворотне здичавіння» створено за допомогою ChatGPT]
В мене вже були певні думки щодо концепції «зворотного здичавіння» в контексті психічного здоров’я, коли мені трапилася стаття Елісон Авіґайль «Сукот і мистецтво непостійності мозку: як кочовий спосіб життя та нейронаука допомагають знайти спокій у невизначеності». Назва одразу привернула мою увагу, адже поєднує єврейське свято, прадавню людську поведінку ТА нейронауку. Ось кілька уривків:
«Сучасне суспільство вже давно вважає “стабільний дім і роботу” найвищими ознаками успіху й зрілості. І попри те, що нашим бабусям і дідусям, а подекуди й батькам, скоріш за все вдалося цього досягти, приблизно дев’яносто п’ять відсотків часу існування людського виду складав постійний рух. Лише останні десять тисяч років ми почали оселятися, змінюючи відкриті горизонти на звичні стіни. І все ж, протягом більшої частини нашої історії ми невпинно мандрували — слідом за річками, стадами, циклами рослин і вервицями сузір’їв, мешкаючи групами в тимчасових оселях.» «Навички, необхідні для виживання, були навичками налаштування, гармонізації. Наше відчуття знання виникало з втіленого досвіду світу — живого діалогу між тілом, мозком і ландшафтами, якими ми рухалися, — а не з контролю та когніції, раціональності чи абстракції. Такий спосіб життя вимагав розуму, тонко налаштованого на просторове сприйняття, розпізнавання закономірностей, пам’ять і соціальну взаємодію, а не на символічне мислення чи відсторонений аналіз.»
І далі:
«Що більше я практикую спокій посеред невизначеності, то ефективніше мій розум і тіло працюють у злагоді. Нейронауковці називають це інтероцептивною усвідомленістю — здатністю відчувати внутрішні сигнали, такі як серцебиття, дихання та ледь вловимі емоції. Коли ця усвідомленість зміцнюється, мозкова мережа за замовчуванням — тобто мережа, відповідальна за самореферентне мислення й «пережовування» думок по колу (румінацію) — починає стихати, тоді як мережі значущості та уваги синхронізуються, дозволяючи осягненню виникати без напруження. Рішення ухвалюються з меншими зусиллями, бо саме сприйняття стає яснішим; увага плавно коливається між інтуїцією та розумом. Звучить дуже схоже на концепцію мудрого розуму (Wise Mind) у діалектичній поведінковій терапії, правда ж?
Такі уривки підштовхнули мене до розуміння того, що повторне пробудження (або «зворотне здичавіння») наших давніх способів мислення й поведінки, які пов’язують нас із собою, з іншими людьми та з планетою, спершу вимагає повного усвідомлення будь-яких мисленнєвих процесів, які можуть порушувати здорове функціонування наших інстинктивних потягів. І тут стається момент «еврики»: саме це робить аналіз глибинних проблем (Core Problem Analysis, CPA) докторки Перепльотчикової. Протягом десятиліть роботи з клієнтами різного віку вона, спираючись на практичний досвід, знизу вгору, визначила базові інстинктивні почуття безпеки, приналежності та любові до себе, які лежать в основі людської поведінки, і створила інструмент оцінювання та втручання CPA, щоб підняти на свідомий рівень «шкідливе програмне забезпечення мозку», яке створює вразливість у цих базових відчуттях, замінити його адаптивними «програмами»… і стати на шлях психологічного зворотного здичавіння!
Для глибшого занурення в кожне з базових почуттів дивіться попередні статті та інтерв’ю про CPA на сайті докторки Перепльчикової ChildDBT:
- Вступ до аналізу глибинних проблем:
- Стаття: https://childdbt.com/how-to-improve-relationship-with-self-introduction-to-core-problem-analysis/ (версія українською тут)
- Інтерв’ю: https://www.youtube.com/watch?v=ExeYUenKJaU&t=341s
- Почуття любові до себе:
- Почуття безпеки:
- Стаття: https://childdbt.com/why-is-it-important-to-develop-a-healthy-sense-of-safety/ (версія українською тут)
- Інтерв’ю: https://www.youtube.com/watch?v=vddTuTFvbmE&t=554s
- Почуття приналежності:
- Стаття: https://childdbt.com/what-is-sense-of-belonging/ (версія українською тут)
- Інтерв’ю: https://www.youtube.com/watch?v=mIFbZHLb–w&t=130s
Підсумок: незалежно від того, як це назвати — психологічним зворотним здичавінням чи емоційною регуляцією — шлях і мета залишаються тими самими.
«Шкідливе програмне забезпечення мозку» — це метафора докторки Перепльотчикової для опису вірусної програми, яку ми самі створюємо, надаючи значення й винаходячи інтерпретації, де нереальне сприймається як реальне. Прикладом є поняття самоцінності: ми не народжуємося з «цінниками». Ми просто є — людські істоти, ні хороші, ні погані. Лише наші вчинки можуть бути дієвими чи недієвими, залежно від наших цілей. Коли «те, що я роблю» зливається з «тим, хто я є», створюється вірусна програма, що пошкоджує наші стосунки із собою та призводить до страждання.